Бандура
Банду́ра — український народний струнно-щипковий музичний інструмент. Класичний (діатонічний) і сучасний (діатонічний або хроматичний) інструмент з родини арф, гусел та псалтиріонів.
Цитати[ред.]
Бандуру часто називають оригінальним витвором українського народу, який почав широко розповсюджуватися з кінця XVI ст. Утім, довкола цього досі точаться суперечки. Деякі дослідники пишуть, що бандура виникла в Англії, а вже звідти поширилася по Західній Європі і дійшла до України[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017) |
|||||
| — Марічка Паплаускайте |
Вона була улюбленим інструментом козаків. У Запорізькій Січі існували хори, оркестри і рапсоди-бандуристи. Також бандуристи офіційно входили до складу Війська Запорізького і разом із довбишами, сурмачами, трубачами виконували козацьку військову музику. |
|||||
| — Марічка Паплаускайте |
Цей витончений інструмент має виконавські можливості, подібні до фортепіано: можна грати всіма десятьма пальцями й видавати складні акорди. |
|||||
| — Марічка Паплаускайте |
Сучасна бандура має 10-14 басових струн і 40-50 приструнків. Вона використовується як сольний та ансамблевий інструмент: існують тріо та цілі капели бандуристів. А звучання бандури часто поєднують з електронними інструментами[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017) |
|||||
| — Марічка Паплаускайте |
Колись давно чув зворушливу історію: один чи то японець, чи то канадієць — словом, іноземець, котрий не мав жодного стосунку до України, — побачив фотографію бандури і закохався! Його так вразила форма цього інструмента, що він почав вивчати, що й до чого, і зробив власну бандуру своїми руками[1]. |
|||||
| — Тарас Столяр |
Примітки[ред.]
