Національний університет «Острозька академія»

Матеріал з Вікіцитат
Центральний корпус Острозької академії

Націона́льний університе́т «Остро́зька акаде́мія» — національний університет, розташований в м. Острог, Рівненська область.

Острозька академія заснована у 1576 році князем Костянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця — княжна Гальшка Острозька.

Цитати[ред.]

  •  

Документи засвідчують, що вихованці Острозької академії добре знали старослов’янську, грецьку й латинську мови. Не дивно, що саме її вихованець Мелетій Смотрицький уклав граматику старослов’янської мови, яка справила величезний вплив на розвиток філологічної науки у східно- й південнослов’янських народів. Викладачі й студенти Острозької академії залучалися до перекладів з грецької та латини як біблійних текстів, так і складних богословських праць.
Сама ж Острозька академія справила величезний вплив на розвиток тодішньої української школи. Завдяки їй розвивалися школи міщанських братств, монастирські й церковні школи. Зрештою, вона дала імпульс, який привів до створення Києво-Могилянської академії[1].

  Ігор Пасічник
  •  

Зарубіжні історики (польські, литовські, білоруські) як доконаний факт називають Острозьку академію першим вищим навчальним закладом Східної Європи, і тільки в Україні з незрозумілою впертістю називають її колегіумом, дехто школою, дехто гуртком, а дехто взагалі ставить під сумнів її існування, і це при тому, що батько української історії М. Грушевський називав Острозьку академію першим огнищем нової високої освіти і нового просвітництва, яка, як факел, освітила всю Східну Європу[2]. — «Як вивчати свою історію»

  Ігор Пасічник, професор, ректор Національного університету «Острозька академія», Петро Кралюк, професор, проректор Національного університету «Острозька академія»

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сондюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3